Як повернути теплову мережу від рейдерів?
Тривалу проблему безгосподарських теплових мереж намагаються вирішити як центральні, так і місцеві органи влади водночас.
Однак, вольові прагнення повернути на баланс теплових підприємств безгосподарські мережі, а разом із ними котельні, бойлерні, часто обертаються для органів місцевого самоврядування негативними наслідками та неприємними сюрпризами.
Особливо проблема безгосподарських теплових мереж чуттєва саме для міських рад та їх виконкомів міст районного значення. Інколи ситуація загострюється настільки, що між міською та обласною радами виникають конфлікти та затяжні протистояння.
Логіка міської ради та її виконавчого комітету в частині передачі на баланс комунальних підприємств, установ, організацій теплової мережі полягає у тому, що, якщо зареєструвати теплову мережу як об’єкт нерухомого майна у власність міста неможливо з точки зору Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 року, то цілком виправдано закріпити за обслуговуванням або передати в оперативне управління безхазяйну ділянку теплової труби юридичній особі, яка має зареєстроване право користувача земельної ділянки (принцип, у кого на землі – того і морока).
Для більш впевненого «юридичного» забарвлення позиції місцевих рад супроводжуються наступними аргументами:
- будівництво теплових мереж (йдеться про мережі у місті) забезпечувалося місцевими тепловими господарствами, їх структурними одиницями, колгоспами, радгоспами, кооперативами та громадськими організаціями. Звісно, що з часу будівництва згадки про мережі теоретично могли бути описані у статутах та установчих документах вищеперерахованих організацій, які надають «легітимні сподівання», що будівництво та передача теплової мережі була виконана з дотриманням духу та букви закону;
- теплові мережі є складовою частиною будівлі та споруд (пропозиція розглядати теплову мережу та об’єкти, які є необхідними для її функціонування не як окремі матеріальні об’єкти, а як виключно комунікації до будинку).
Ці та багато інших міфів руйнуються одним документом.
Кабінет Міністрів України у 1991 році прийняв Постанову «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» № 311, якою затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Даною Постановою стверджується, що розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів за участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
Цією Постановою закріплено також положення про те, що власністю областей, є зокрема, теплове господарство, до якого зараховано: майновий комплекс підприємств та об`єкти виробничих об`єднань теплового господарства (підприємства теплових мереж, котельні, бойлерні тощо), ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства й організації, що обслуговують або пов`язані з організацією виробничої діяльності підприємств теплового господарства.
Тобто, теплове господарство передано у комунальну власність областей.
Тому без погодження та без рішення обласних рад стосовно можливості передачі теплових мереж місту цілком ймовірно, що самостійні дії міських рад та виконавчих органів, у частині визначення балансоутримувача теплових мереж, будуть об’єктами судового контролю.