Штраф за відсутність договору або свобода новим трендам
Притягати до адміністративної відповідальності громадян та юридичних осіб органам державної влади, органам місцевого самоврядування стає із кожним роком все легше.
І справа не у тому, що законодавство змінюється швидкими темпами, а у підходах, які наслідують уповноважені органи та службові особи у виконанні завдань та повноважень.
Здавалося, що при всіх заборонних приписах неможливо покарати чи то громадян, чи то юридичних осіб за банальну «відсутність договору», оскільки дуже і дуже рідко в українському законодавстві можна зустріти безпосередню норму, яка б встановлювала відповідальність за вищезазначену відсутність папірця.
Однак, навіть в умовах, коли такої норми не існувало, її можливо штучно «створити». Йдеться про ті самі підходи, про які згадувалося у другому абзаці.
Наприклад, без зайвих труднощів можна притягнути до адміністративної відповідальності громадянина або керівника юридичної особи за відсутність договору про надання послуг з поводження із побутовими відходами.
Достатньо того, щоб комунальне підприємство «певний спецтранс» перевірило свою абонентську базу, а потім, викликавши до себе маніпулятивно за якусь дрібницю, складе протокол про правопорушення частини 1 статті 152 КУАП, доповнивши запис певним пунктом із Правил благоустрою території села, селища, міста.
За наслідком складення протоколу адміністративна комісія виконавчих комітетів певної ради виносить рішення (постанову) про накладення стягнення.
Виглядає дещо дивним, що суди відмовляють у позові «порушникам» про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Юридичним фундаментом подібних рішень судів стали ті ж «підходи» уповноважених осіб при створенні «правової норми».
Приміром, формула «відсутність договору на поводження з побутовими відходами=порушення законодавства у сфері благоустрою=порушення законодавства про відходи та житлово-комунального господарства» пояснюється таким чином.
Статті 10, 12, 17, 20, 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», частина 1 статті 25, cтатті 35-1 Закону України «Про відходи» зазначають про те, що правила благоустрою населеного пункту-це нормативний акт, яким передбачаються вимоги в облаштуванні території населеного пункту. Вони є обов’язковими до виконання та дотримання громадянами, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності та підпорядкування.
Мотивувальна частина додатково також супроводжується із посиланням на статтю 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та на Постанову Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 318, якою затверджені Правила надання послуг з поводження побутовими відходами у новій редакції.
І все ж, якщо за Правилами благоустрою на підприємців, фізичних осіб, бюджетних установ, тощо покладений обов’язок підтримувати благоустрій шляхом забезпечення та виконання Правил самостійно або шляхом укладення договору із спеціалізованою організацією, то за відсутності такого договору перераховані особи вважатимуться порушниками Правил благоустрою.
При чому, суди не досліджують питання «чи є у пунктах Правил рядочки, які вказують, що за відсутності договору про поводження з побутовими відходами винних осіб притягують до адміністративної відповідальності», обмежуючись тим, що за не укладення договору, особа порушує пункт у якому описаний обов’язок, на свій вибір забезпечувати дотримання всіх вимог по благоустрою двома способами:
- самостійно;
- залучення на договірних засадах спеціалізовані організації у сфері вивозу побутових відходів.
Не менш важливий нюанс і в тому, що навіть, якщо орендар не має відповідного пункту у договорі, а власника об’єкта нерухомості ні комунальники, ані адміністративна комісія знайти не можуть, щоб скласти протокол та винести рішення (постанову) про адміністративне правопорушення, то цілком можливо, що крайнім буде орендар, адже притягуються до відповідальності всі без виключення громадяни та юридичні особи за порушення Правил благоустрою.
Про юридичну чистоту і мови бути не може.