Проблемні питання абонентського обліку лічильника на водопостачання

Правила користування систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 190 від 27.06.2008 вказують на те, що вузли обліку з водопостачання та водовідведення можуть розміщуватися на:

1. межі балансової належності споживача та надавача (виробника) послуги;
2. за згодою виробника, у тих приміщеннях, які знаходяться за стіною будівлі, у місці входу водопровідного вводу.

Однак, зазначені 2 підстави є дещо «розмитими» в частині їх практичного застосування, особливо коли йдеться про торгові павільйони підприємців, у яких водопостачання забезпечується через внутрішні мережі водопроводів, а лічильники розміщуються у приміщеннях із санвузлами.

У цьому контексті варто згадати про те, що у той час, коли проекти водопровідного вводу розроблялися на основі технічних умов, водоканали облаштовували лічильники на колодязях врізання (зовнішня стіна будівлі в місці входу водопровідного вводу).

Проте, з часом така політика окремих (але не всіх) водоканалів зазнала змін і останні почали лобіювати споживачам встановлення лічильників тільки на межі балансової належності.

Прикладом прояву такого «лобізму» від водоканалу можна назвати видання зі сторони водоканалу актів обліку водоспоживання, у якому заповнювався припис споживачу щодо встановлення водомірного вузла на межі балансової належності та наступного «узгодження (усунення неточностей) проекту водопровідному вводу» з виробничим відділом водоканалу.

Ймовірно, що такі активні дії пов’язані із видання Наказу Мінрегіонбуду № 206 від 09.08.2018 року, яким затверджено Порядок оснащення будівель комерційними вузлами обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, у якому вузли обліку повинні бути розміщені на межі балансової належності або у тому місці, яке є ближчим до межі балансової належності.

Для тих споживачів, які відмовлялися «усунути неточності по проекту водопровідного вводу», водоканали пішли шляхом відмови у взятті на абонентський облік лічильників, які знімалися споживачами на повірку.

Тому, споживачам створювалися 2 проблеми:

1. відмова у взятті лічильника на абонентський облік;
2. понадлімітне нарахування використаних стоків та споживання води.

Слід зазначити, що незважаючи на позицію НКРЄ КП, яка стверджує, що законодавством не передбачена вимога щодо необхідності перенесення вузлів обліку, cуди все рівно стають на бік водоканалів.

Виходом із такої складної ситуації може стати аналіз технічних деталей у проекті водопровідного вводу.

Тож у випадку, якщо через деякий час комісія водоканалу «скасує проект» (який вона колись погодила) або буде посилатися на припис, то можна спробувати апелювати до того, що за законодавством, яке діяло на час погодження проекту водопровідного вводу водоканал щодо місця облаштування лічильника не висловлював жодних заперечень.