Моніторинг Держенергонагляду або повноваження із делегування
Міністерством енергетики України час від часу видаються накази «Про підготовку обладнання електростанцій і теплових мереж до надійної роботи енергетики в осінньо-зимовий період».
Переважно одним із пунктів такого наказу затверджується перелік обладнання теплоелектростанцій, а також перелік устаткувань та електроустановок (енергоблоків), які потрібно ремонтувати, не допускаючи при цьому порушення визначених заздалегідь графіків та уникаючи зниження навантаження у енергетичній системі України у зимову пору року.
Здебільшого Накази Міненерго видаються з урахуванням Розпорядження Кабінету Міністрів України, яким затверджується План заходів з підготовки об’єктів паливно-енергетичного комплексу України до осінньо-зимового періоду.
У 2020 році Кабінет Міністрів України також не порушив свою щорічну «традицію підготовки до опалювального сезону» і видав Розпорядження № 916-р від 22.07.2020, відповідно до якого зобов’язав Міненерго здійснити контроль за виконанням планових ремонтних робіт з обладнання теплоелектростанцій, теплоелектроцентралей, котелень, тощо.
Зі свого боку Міненерго, затверджуючи Наказ по планових ремонтах тепло і електроустановок надає доручення Держенергонагляду провести моніторинг дотримання теплоелектростанціями Правил безпеки постачання електричної енергії.
Моніторинг являє собою фізичний виїзд спеціалістів на об’єкти теплоелектростанцій для збору інформації, яка потрібна для встановлення критеріїв безпеки постачання електричної енергії.
Як з’ясувалося згодом, процедура моніторингу сподобалася не всім ТЕЦ.
Одні не допускали представників Держенергонагляду, а інші, навпаки -практикували позовну діяльність, котра спрямована на заборону cлужбовцям Держенергонагляду приходити до ТЕЦ для документування «моніторингу», дорученого Держенергонагляду від Міненерго.
Незважаючи на те, що «моніторинг Держенергонагляду» ніяк не вписується у систему планових і позапланових заходів, передбачених нормами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарській діяльності» № 8770-V від 05.04.2007, оскільки за абзацом 2 частини 2 статті 2-ої вказаного Закону його дія не поширюється на контрольні заходи Держенергонагляду.
Те саме стосується і підпункту 4 пункту 2 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» за № 530-IX від 17.03.2020.
Тим більше про «моніторинг», як про складову діяльності контрольно-наглядових повноважень у сфері господарської діяльності, базовий Закон «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» згадує лише вибірково і вона жодним чином не стосується повноважень Держенергонагляду або його територіальних органів.
Зазвичай, якщо дії контролюючого органу виходять за межі повноважень, які регламентовані законодавством, котре регулює питання контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності, то суди, не вагаючись, скасовують рішення органів влади і визнають їх протиправними.
У цьому разі ситуація абсолютно протилежна, оскільки суди «рятують» дії Держенергонагляду по моніторингу системи безпеки електропостачання.
Суди пояснюють законність моніторингу таким чином:
- на виконання статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» затверджуються Правила про безпеку постачання електричної енергії. Відповідно до цих Правил моніторингом вважається система безперервних спостережень за роботою електроенергетичної галузі, а тому за пунктом 4 Правил про безпеку постачання Міненерговугілля співпрацює з Регулятором, оператором системи передачі, а також Державною інспекцією енергетичного нагляду України;
- за частиною 13 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» збір інформації про масові явища та процеси, що відбуваються у сфері господарської діяльності, не вважається заходами державного нагляду (контролю).
Описана ситуація порушує проблему законодавчого регулювання повноважень Держенергонагляду, оскільки Міненерго, а також Держенергонагляд зобов’язані у своїй діяльності керуватися Конституцією та законами України.
Без законодавчих гарантій регулювання діяльності Держенергонагляду, кожний аргумент суду у справах, які пов’язані із моніторингом системи безпеки електропостачання ставиться під великий сумнів.
По-перше: cтаття 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» Міненергетики розробляє та затверджує правила про безпеку постачання електричної енергії, які є обов’язковими для виконання всіма учасниками ринку.
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 448 від 27.08.2018 затверджено вищезгадані Правила безпеки постачання електричної енергії.
Роль Державної інспекції з енергетичного нагляду (Держенергонагляду) висвітлена у пункті 4 Розділу V «Заходи із забезпечення безпеки постачання електричної енергії» Наказу № 448.
Згідно Наказу № 448 Держенергонагляд здійснює:
- нагляд за станом резервних автономних джерел живлення на об’єктах споживачів першої категорії;
- нагляд за технічним станом елементів обладнанням системної протиаварійної автоматики.
У пункті 4-ому Розділу VII Наказу № 448 Держенергонагляд допомагає у формуванні Міненерго звіту про результати моніторингу безпеки електропостачання, що дає підстави для висновку, що Держенергонагляд одержав делеговані повноваження від Міненерго.
По-друге: не можна посилатися на закон, положення якого не поширюються на діяльність того чи іншого органу.