Коли закон сильніший за договір
Проблеми, які пов’язані із кризою платежів на ринку електричної енергії не могли об’єктивно бути вирішені за столом переговорів.
Суб’єкт господарювання, який не отримав кошти за відпущену електричну енергію державному підприємству «Енергоринок» просто був вимушений звертатися до суду не тільки, щоб повернути кошти, але й стягнути пеню за час їх користування, інфляційні втрати та штрафи.
Слід зазначити, що постраждалими, окрім самого ДП «Енергоринок», виявились виробники електричної енергії, як-от теплоелектроцентралі (ТЕЦи) та окремі теплоенерго (теплокомуненерго).
Як показує практика, між виробниками електричної енергії та ДП «Енергоринок» на межі балансової належності електричних мереж у точках обліку укладався договір, за яким ТЕЦ зобов’язувалася продавати, а ДП «Енергоринок» зобов’язувався купувати електричну енергію.
Варто наголосити, що сторони договору не обирали одне одного по принципу вигідної пропозиції або комерційних переваг, а лише зобов’язувалися продавати та купувати електричну енергію як члени оптового ринку електричної енергії.
Договірні відносини мали таку особливість:
- тариф на електричну енергію, яку виробляла ТЕЦ затверджувала Національна комісія, яка здійснювала державне регулювання ринку у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЄ КП);
- до розрахункової дати ТЕЦ повідомляла по електронній пошті ДП «Енергоринок» про місячний обсяг продажу електричної енергії;
- договірний місячний обсяг електричної енергії не повинен перевищувати прогнозний баланс електричної енергії у Об’єднаній Енергетичній Системі України, який затверджується Міністерством енергетики (Мінпаливоенерго);
- ТЕЦ знімала показники лічильників та передавала до ДП НЕК «УКРЕНЕРГО»;
- після передачі показників до «УКРЕНЕРГО» формувалися акти про виробіток, відпуск електричної енергії;
- з урахуванням даних про виробіток складався акт купівлі-продажу електричної енергії.
Платіжні операції між сторонами повинні бути відбуватися протягом кількох банківських днів на рахунки, які зазначені у договорі.
Проте, як встановила НКРЄ КП операції по розрахунку між сторонами повинні відбуватися лише по алгоритму розподілу коштів. Договірний характер у даному випадку не застосовується, тому і штрафні санкції стягуватися також не могли, адже заборгованості як такої немає, незважаючи на те, що між сторонами узгоджений порядок проплати.
Обов’язковість розподілу коштів за певним алгоритмом пояснювалася з позицій енергетичної безпеки. Однак, на цьому «сюрпризи» від органів державної влади не завершуються і алгоритмом розподілу коштів обмежуватися не варто.
Суди при вирішення спорів між ТЕЦ та ДП «Енергоринок» застосовують Закон України «Про заходи спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії», відповідно до якого питання заборгованості вирішується шляхом її списання:
- Кабінет Міністрів України збільшує статутний капітал державних підприємств та акціонерних товариств, 100 % акцій яких належать державі і які виконують функції оператора системи передач за рахунок емісії цінних паперів та облігацій внутрішньодержавної позики;
- виробники електричної енергії за погодженням із ДП «Енергоринок» подають розрахунок дебіторської заборгованості до Міністерства енергетики для покриття заборгованості номіналом у випущені цінні папери;
- після списання заборгованості ДП «Енергоринок» припиняє своє функціонування як юридична особа.
На переконання судів, незважаючи на те, що між сторонами були укладені договори, які регулювали питання взаєморозрахунку для вирішення проблем на ринку електричної енергії запроваджено спеціальне регулювання спеціальною нормою.
Держава поставила собі за мету рятувати ДП «Енергоринок», а ТЕЦ і теплоенерго відправила «шукати правди» до Арбітражних комісій та Ради оптових ринків.