Плата за паркомісця або історія "народження" боргу

Купуючи квартиру у будинку з підземним паркінгом, споживач сплачує за паркомісце разом з вартістю квартири або за окремим договором його купівлі-продажу. 

У будь-якому випадку, вартість за обслуговування паркінгу нараховується управлінською компанією споживачеві у розрізі витрат на утримання будинку та прибудинкової території. У такому разі не важливо, чи є у споживача авто, чи його немає. 

Деякі управителі з метою уникнення конфліктної ситуації, для споживачів, у яких немає авто «роблять знижку», віднімаючи при цьому вартість абонементу на 30% або 50%. Дехто з управителів «скидає» навіть до 80% плати. Решту суми пояснюють затратами на обслуговування паркінгу, а саме на електрику, яку вони купують у постачальника послуг, вартість використаного тепла на опалення машино-місць та кубометрів витраченої води. Іноді до числа додаткових аргументів управитель додає вартість платіжок для будинку від пожежників на облаштування сигналізації та рахунки від охоронної компанії на відеоспостереження. Оскільки енергоносії купуються для всього будинку, то управитель не відокремлює їх для паркомісця. 

Споживачам, які відмовляються сплачувати за послуги з утримання паркомісць, управитель розробляє відповідний проект договору, для того, щоб мешканець будинку зайвий раз не сумнівався у «легітимності оплати послуги». 

Незалежно від того, чи уникає споживач підписувати договір з управителем на обслуговування паркомісця чи ігнорує вимоги управителя про сплату заборгованості, управитель все одно звертається до суду. 

Слід зазначити, що суди, як перші позови управителів (про спонукання до укладення договору зі споживачем), так і другі їхні позови (про стягнення заборгованості) задовольняють. 

Зазвичай суди свої рішення пояснюють так: 

1. споживач зобов’язаний укласти договір, який підготовлений виконавцем послуги; 
2. споживач несе витрати нарівні з усіма іншими мешканцями будинку, адже паркомісця належать до спільного майна будинку, у якому власники квартир є одночасно власниками спільного майна будинку. 

Для аргументації суди використовують Постанову Верховного Суду України 2016 року, у якій пояснюється, що наявність або відсутність договору між виконавцем послуги зі споживачем не впливає жодним чином на факт утримання будинку. 

Тобто, суди стають на бік управителя. 

Проте, якщо уважно розглянути Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 190 від 27.07.2018 року «Про затвердження обов’язкового переліку робіт (послуг), витрати на які включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території», то згідно цього наказу обов’язковий перелік витрат не включає послугу за користування паркомісцями. 

До обов’язкового переліку належать: 

1. технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем; 
2. обслуговування ліфтів; 
3. обслуговування систем диспетчеризації та вентиляційних каналів; 
4. обслуговування систем протипожежної автоматики та димовидалення; 
5. поточний ремонт конструктивних елементів у мережах; 
6. прибирання прибудинкової території; 
7. вивезення снігу; 
8. дератизація та дезинсекція. 

Таким чином, послуга з утримання паркінгу не належить до переліку обов’язкових послуг, які надаються управителем, а тому судова практика про стягнення витрат зі споживача на утримання будинку об’єктивно не може застосовуватись. 

Договір на обслуговування паркінгу є додатковою послугою і має регулюватись окремим договором, а його укладення має відбуватися за згодою споживача та виконавця послуги.