Залиття коробки електрощитової: хто винен?
Комунальні теплоенерго, прагнучи здешевити вартість облаштування індивідуального теплового пункту, замість окремого спеціального приміщення біля будинку розміщують теплове обладнання у підвалах багатоповерхівок.
«Начинка» індивідуального теплового пункту здебільшого складається з електроприладів, а саме електроприводів, коробки щитової, електромеханічних клапанів тощо.
Через підвальні приміщення проходять внутрішньобудинкові мережі, тому цілком ймовірно, що пориви, які трапляються у мережах багатоповерхівки можуть пошкодити обладнання, яке там знаходиться.
Як заведено, відповідальність за експлуатацію та технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж лежить на житлово-експлуатаційній організації (колишньому балансоутримувачу) або на управителю.
Проте, не теорією єдиною, на практиці не все так однозначно.
ЖЕК або управитель не завжди несе на собі весь тягар відповідальності. Пропоную розглянути ситуацію детально.
Проблематика відшкодування збитків ЖЕКом або управителем власнику зіпсованого майна, має розглядатися під 3-ма кутами:
- з’ясування причини пориву трубопроводу та «правильність» її актування;
- наявність договору на обслуговування мереж між споживачами та водоканалом і теплоенерго;
- наявність договору між управителем та комунальниками щодо балансової належності по зовнішнім мережам;
- достатність рахунків, які доводять вартість придбаного та облаштованого майна.
Причиною пориву інколи буває підняття тиску водопостачання у водопровідних мережах до межі розподілу «приймаючої труби» у багатоповерховому будинку, яка управителем або ЖЕКом обслуговується. За цих обставин варто робити «знижку» на існуючому рівні технічного стану інженерних мереж.
У таких випадках ЖЕК або управитель викликають представників водоканалу для встановлення причини пориву.
Переважно водоканали визнають свою провину і підписують акт, примірник якого надається управителю або ЖЕКу. Вказана дія не можлива без існування договірних відносин чи то від управителя як колективного споживача, чи управителя як представника споживачів, які уклали індивідуальний договір з водоканалом.
Водночас такий акт не надається представнику теплоенерго. До того ж представник теплоенерго не викликається водоканалом з метою ознайомлення з його змістом та проставлення підпису, адже теплоенерго є власником пошкодженого майна.
Тому, управитель або ЖЕК викликають представника теплоенерго, виходячи з двосторонніх відносин суб’єктів господарювання.
І тут, перш ніж висувати вимогу до управителя або ЖЕКу про дострокове погашення вартості пошкодженого обладнання або відшкодування збитків теплоенерго варто переконатися у складенні актів між управителем та водоканалом, а також у тому, хто «взяв на себе провину» за порив трубопроводу згідно акту.
Саме тоді, не менш важливе значення має «глибина обгрунтування» вартості пошкодженого майна внаслідок заливу коробки електрощитової, клапанів, електроприводів тощо.
Оскільки встановлення теплового пункту задоволення не з дешевих, то кошти на придбання теплового обладнання одержувалося теплоенерго або як грантова підтримка, або як кошти з державного бюджету на часткове співфінансування програм розвитку житлово-комунальної галузі регіону.
У таких випадках вартість обладнання сплачується замовником або грантонадавачем, а теплоенерго виступає тільки у ролі одержувача майна, а тому у нього наявні тільки рахунки-фактури. З такими рахунками-фактурами теплоенерго «юридично» не може довести очевидну вартість пошкодженого майна, адже за документами підприємство не постраждало, а ІТП було передано підприємству як допомога за вже придбані кошти.
Логіка така – не твоє майно, тому й інтереси не можуть бути порушені.
Показовим є рішенням Північного апеляційного господарського суду (справа № 925/831/19) від 29.01.2020, у якому рішення господарського суду першої інстанції було скасовано з причин використання «формального підходу».