Нюанси адміністративної відповідальності за порушення правил користування приміщеннями

Стаття 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність для осіб за порушення правил: 

1. користування жилим приміщенням; 
2. утримання місць загального користування; 
3. користування ліфтами, прибудинковими територіями; 
4. псування інженерного обладнання; 
5. перепланування несучих стін та псування майна будинку; 
6. правил, які визначені іншими Постановами Кабінету Міністрів України та правилами, які розроблені профільним міністерством у галузі житлово-комунального господарства. 

Уповноваженими органами щодо винесення постанов про порушення фізичними або юридичними особами статті 150 вищезазначеного кодексу є адміністративні комісії при виконкомах сільських, селищних, міських рад або посадові особи певного департаменту у райдержадміністраціях, які виносять постанови (ухвалюють рішення) на основі протоколу про порушення правил користування приміщеннями. Відповідно вони досліджують докази, які додаються до протоколу і лягли в основу фактажу. 

Зі свого боку належними уповноваженими суб’єктами на складення протоколів про наявність ознак порушення статті 150 є перелік фізичних та юридичних осіб, який затверджений рішенням ради (сільською, селищною, міською, розпорядженням голови райдержадміністрації). 

Здебільшого до числа «уповноважених суб’єктів на складення протоколу» належать: голови ОСББ, голови житлово-будівельних кооперативів, керівники управляючих компаній, директори підприємств, які опікуються питаннями утримання будинку та прибудинковими територіями. 

На практиці застосування до порушника такого інструменту, як притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі статті 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення, використовується дуже рідко. 

Це пов’язано з тим, що адміністративні комісії при виконкомах або начальники управлінь у складі департаментів райдержадміністрацій розуміють, що доказова база протоколу значно обмежена і цього недостатньо для прийняття рішення про накладення стягнення, адже особа, дізнавшись про це, оскаржує дане рішення у судовому порядку. 

Простіше знайти приклади успішних справ громадян проти виконкомів, аніж відмов у задоволенні позовів. 

Пояснити згадану обставину можна тільки тим, щоб притягнути результативно порушника до відповідальності доведеться по-справжньому «попотіти». 

Що сприяє громадянам у оскарженні рішень адмінкомісій?: 

1. неуважність уповноважених суб’єктів при заповненні протоколу (базові рядки документу про дату, час та місце складення протоколу пропущені); 
2. викладають зміст порушення та пояснення суті порушення всупереч ознакам статті 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення; 
3. повертають протокол «на доопрацювання»; 
4. порушення процедури притягнення (розгляд справи за відсутності порушника, неможливість його ознайомлення із матеріалами справи (йдеться про позбавлення можливості йому надати письмові пояснення, заперечення, клопотання та докази, що спростовують вину, ненадання копії протоколу, незабезпечення вручення копії протоколу, відсутність повістки про виклик); 
5. встановлення вини без ознак «протиправності» (у протоколі суха констатація проблеми безвідносно до особи порушника). 

До числа судових рішень ухвалених на користь громадян можна перерахувати: 

1. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.09.2018, справа № 76797618; 
2. Постанову Франківського районного суду м. Львова від 10.02.2017, справа № 465/5210/16-а; 
3. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30.01.2020, справа № 274/6598/19. 

Інколи негативна практика правозастосування ст. 150 Кодексу України про адміністративне правопорушення сприяє громадянам і допомагає їм захистити права та інтереси. 

Трапляється, що управляюча компанія використовує припис із погрозою на статтю 150, як засіб тиску або помсти споживачу. 

Слід підкреслити, що типовим прикладом такої ситуації з приписом можуть бути «виправдання» управителя перед іншими мешканцями будинку за несвоєчасне усунення або ліквідацію аварійної ситуації. 

Достатньо легко на заявки споживачів реагувати письмовими повідомлення до диспетчерської служби або контакт- центру про те, що слюсарям Ви або будь-хто інший не забезпечує доступу до приміщення для ліквідації аварії, яка триває більше ніж 6 місяців. 

І ось тут з’являється припис, за невиконання якого «уповноважений суб’єкт має право скласти протокол».